ІСТОРІЯ ГОСПОДАРСТВА


Територія гірського Великоберезнянського району майже повністю заліснена. Тому й не дивина, що саме ліс споконвіку був головним годувальником горян, а професія лісоруба – одна з найпоширеніших та найпочесніших.


Інтенсивне вирубування лісу та його переробка  розпочалась після прокладання територією району залізниці, яка сполучила край з Ужгородом та Львовом. Деревина для місцевих цілей використовувалась мало, майже вся вивозилась. Але вже у 20-30 роки 20 століття діяли меблеві артілі у Заброді, а відтак у Великому Березному. За часів буржуазної Чехословаччини зроблено багато для охорони і примоноження лісів краю. Зкорема, чеський професор Петр Златнік заклав заповідник з букового пралісу в урочищі Кремінець поблизу Стужиці. У 1974 році масив на горі Кремінець визнаний державним заповідником «Стужиця». Тепер цей праліс входить до складу Ужанського національного природного парку і занесений у Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Цей об'єкт на світовому рівні становить надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних комплексів помірних лісів. Він репрезентує найзавершеніші й найповніші екологічні моделі, де відображено процеси, що відбуваються в чистих та мішаних лісостанах за різноманітних природно-кліматичних умов.
Масово вирубувався ліс також з 1939 по 1944 роки під час угорського режиму. Великоберезнянський лісгосп було створено у 1944 році після війни. Його директором став Герой Радянського Союзу Войцехівський.


Першими кроками лісового колективу було впорядкування лісового господарства, проведення ряду організаційних заходів зі збереження майна та лісопродукції, що залишилася на лісодільницях. У районі організуються лісові управи. Підбираються кадри робітників, ІТП та службовців і розпочинаються лісогосподарські роботи.
Літопис планової діяльності Великоберезнянського лісового господарства можна починати з 1946 року. До речі, до лісових господарств району аж до 1975 року, окрім Жорнавського, належав і колишній Дубриницький лісокомбінат (адміністрація підприємства знаходилася у селі Дубринич Перчинського району). До його території були зараховані володіння Великоберезянянського, Чорноголівського, Бистрицького та Лютянського лісництв, які розташовані на території Великоберезнянського району. Після реструктуризації вищезагаданого лісокомбінату в 1975 році ці лісництва були приєднані до Жорнавського лісокомбінату – потужного державного лісопромислового підприємства району. Веденням лісового господарства відав відділ з підпорядкованими масивами Волосянківського, Ставненського, Костринського, Стужицького, Жорнавського, Лютянського, Великоберезнянського, Бистрицького та Чорноголівського лісництв. Об’єднання в єдиний комплекс лісового господарства та лісоексплуатації дало великий ефект в наступній їх господарській діяльності. Це дало початок повного і раціонального використання основної та побічної лісопродукції. Піднявся рівень лісопромислового і деревообробного виробництва. При наявності техніки в лісокомбінаті (якої не було в колишньому лісгоспі) прискорено відтворення лісосировинної бази, покращено способи захисту лісу і його санітарного оздоровлення.  Лісництва стали займатись лісовим господарством і побічним користуванням лісу.


Надзвичайно живописні пейзажі, унікальні праліси дозволили значну територію навколо села Стужиця оголосити частиною міжнародного (Словаччина, Польща, Україна) біосферного заповідника “Східні Карпати”. Учені, екологи закладали тут дослідні проби, намагалися захистити від людського втручання буковий праліс на горах Кремінець і Яворник. У 1995 році завдяки зусиллям учених і екологів краю територія біосферного заповідника була оголошена ландшафтним парком “Стужиця”. З 1997 року створена його дирекція, яку очолив Василь Копач. До складу парку, який у  1997   році отримав статус національного природного, увійшли Стужицьке, частина Костринського, Волосянківського, а також без вилучення – Жорнавського лісництва.


У 1995 році лісові господарства були відмежовані від лісопромислових підприємств і створювалися державні лісгоспи.  Мета створення держлісгоспу: ведення лісового та мисливського господарства;  охорона і захист лісів і тваринного світу;  заготівля лісосировинних ресурсів; - раціональне використання земель лісового фонду та мисливських угідь.
Господарство веде роботу по збереженню корінних деревостанів бука та ялини. Всі ліси господарства перебувають у постійному користуванні держлісгоспу.  Лісові масиви ДЛГ – одні з найбагатших на Великоберезнянщині на дикоростучі плоди і ягоди, лікарську сировину. Лісова інфраструктура поєднана з екосистемою в єдине ціле і направлена як для відтворення і збереження лісів, так і для відпочинку.

Директори ДП «Великоберезнянське лісове господарство»

Лупич Ілля Михайлович     -   квітень 1995-листопад 1998
Кирлик Богдан Юрійович  -    листопад 1998-грудень 2000
Романюк Анатолій Васильович – грудень 2000-квітень 2005
Пекар Юрій Юрійович  - квітень 2005-жовтень 2009
Романюк Анатолій Васильович – листопад 2009-липень 2010
Олень Ольга Олексіївна  - липень 2010